Спогади вихователів дитячого садочка Зеленської Тетяни Олексіївни та Степаненко Олени Миколаївни
Народження дитини – найбільше щастя для батьків. На дітях замикається Всесвіт. Маленькі ростуть. Згодом батьки передають своїх дітей у дбайливі руки вихователів. Садочок зустрічає їх, бере у свою велику родину, щоб навчити добра, щирості, людяності, щоб виховати справжніми людьми.
Одного весняного сонячного ранку до садочка мама привела трьохрічного хлопчика Богданчика. Діти по різному адаптуються до нового середовища, а в цієї дитини труднощів не було. Він одразу знайшов товаришів-однолітків.
Богдан запам’ятався вихователям хлопчиком з допитливими оченятами, завжди з посмішкою на обличчі. Він був розумним, спокійним, вихованим. Намагався завжди і в усьому бути першим: чи то вивчення цифр та літер, чи то спортивні змагання, чи малювання. Дуже полюбляв музичні заняття, завжди брав участь у всіх святах. Гарно співав та танцював, мав акторський хист. Запам’яталося, як у 2005 році під час підготовки до свята 8 Березня потрібно було хлопчикам взяти участь у номері з перевдяганням, то Богдан одним із перших зголосився брати участь. Ще згадується момент свята коли Богдан під час виконання пісні «Грицю, Грицю до роботи», яку співав разом із Ангеліною Зубаль, так ввійшов у роль, що всі глядачі були у захваті. А потім ділився своїми враженнями вдома.
Дівчатка завжди були оточені його увагою, а для хлопців він був надійним, вірним другом.
Богдане, ти став ще одним Ангелом-охоронцем для нас, для України.
Плачуть всі: і дорослі, й малі,
Туга й жаль нам серця розриває.
Горе нам, горе нашій землі!
Війна кращих синів забирає.
Ти далеко. Вже десь в висоті.
Добрим воїном будеш у Бога.
Вічна слава, юначе, тобі!
Жаль, коротка життєва дорога.
Спогад однокласниці Оксани Бульбак
З Богданом ми познайомились коли прийшли до першого класу. З перших навчальних днів, я зрозуміла, що з цим однокласником ніколи не буде сумно. Він завжди був життєрадісним, відкритим до спілкування та готовим до пригод. Не було такого дня коли Богдан був у поганому настрої, завжди всіх підтримував, допомагав у скрутну хвилину. Його почуттю гумору можна було тільки позаздрити.
Пригадую цікаву пригоду, як у початкових класах граючи, на перерві, в хованки необачно розбили вазу для квітів, що була розміщена на підвіконні. Не знаючи що з нею робити і боячись що класний керівник буде нас сварити, Богдан запропонував заховати уламки під вчительський стіл в надії що цього ніхто не помітить. Але наш план тріснув і нам довелось купляти нову вазу.
Яскравим моментом у пам’яті відбилось, те як у шкільному парку Богдан знайшов гніздо новонародженими пташенятами і зібрав весь клас, щоб показати нам. Кожного дня він носив цим пташенятам крихти печива та хліб який брав під час обіду у шкільній їдальні. Доглядав за ними.
В пам’яті закарбувався день, коли прибираючи всім класом шкільну територію, ми нагрібали величезну купу листя і Богдан починав дуркувати в цій купі, робив сальто та уявляв ніби він займається паркуром. Падаючи в листя казав всім: «Загадуйте бажання, зірка впала».
Богдан вмів та любив грати в покер і завжди хотів навчити всіх однокласників. Розказував нам правила, показував на прикладі як треба грати.
Пам’ятаю як у 2014 році, коли почались страшні події на сході нашої країни, на перерві ми обговорювали з ним цю тему, і він казав, що якщо і в нашій області почнуться військові дії, то він, не дивлячись на свій юний вік, візьме зброю в руки та піде захищати свій рідний край.
Богдан назавжди залишиться у моїй пам’яті як веселий однокласник, гарний друг та просто чудова людина.
Спогад однокласниці Яни Шиленко
Богдан – це така людина,яка залишається в серці назавжди.
Богдан завжди вмів підняти настрій тоді, коли його не було, міг підтримати всіх і у всьому, завжди був з класом. Своїми жартами міг відволікати вчителів на уроках(це ми дуже полюбляли). Пам’ятаю як він завжди любив сидіти за партою на уроках та думати про щось своє і накручувати собі на палець чуба.
Познайомились ми з ним у 7 класі, коли я перейшла до Бочечківського НВК. На перервах ми завжди пустували та бігали щасливі по школі.
Завжди згадую його з усмішкою на обличчі яка б ситуація не складалась.
Так, були моменти, коли виникали в нас і дитячі непорозуміння. Сварились, але мирились швидко.
Перед очима наш випускний вечір, в очах радість, а в голові тисяча думок, розмови про майбутнє.
Згадую як ми відпочивали в одній компанії, слухали його смішні та цікаві історії, жили спокійним, безтурботним життям.
Тепер сидимо всі і прокручуємо всі ці спогади та кадри життя, які вже ніколи не настануть.
Богдан наша гордість, наш Герой і наш біль. Ми будемо пам’ятати його завжди.
Вічна пам’ять.